Різниця між мовою ворожнечі та образливими висловлюваннями
Існує тонка межа між тим, що можна і чого не можна вважати мовою ворожнечі. Образливі твердження чи контент можна легко розпізнати, але не завжди легко визначити, чи можна їх вважати мовою ворожнечі.
Образливі висловлювання не можна автоматично вважати мовою ворожнечі. Адже свобода вираження поглядів стосується не лише тих висловлювань чи контенту, які сприймаються позитивно чи вважаються необразливими або нейтральними. Вона стосується й висловлювань чи контенту, які ображають, шокують або збурюють. Тому важливо ретельно відрізняти мову ворожнечі від інших образливих, непопулярних або крайніх поглядів і висловлювань.
приклад Певна заява може суперечити думці більшості, вважатися образливою і сприйматися як ненависницька, але вона не обов’язково розпалює ненависть чи підбурює до насильства.
Принципи
Щоб відрізнити мову ворожнечі від легітимної публічної дискусії, необхідно зважати на такі принципи:
- зміст конкретних висловлювань;
- контекст, в якому їх подано;
- мета автора висловлювань;
- сприйняття аудиторією таких висловлювань.
Інформування про мову ворожнечі
Інформуючи про проблеми расизму чи транслюючи публічні дебати, преса та медіа можуть відкрито демонструвати приклади мови ворожнечі. Однак, саме лише інформування з питань, що викликають суспільний інтерес, не слід плутати з підтримкою таких тверджень.
приклад Журналіст може опублікувати інтерв’ю з членами расистської молодіжної організації, під час якого члени організації виголошують відверто расистські гасла. Журналіста й особу, яка публікує інтерв’ю, не можна притягати до відповідальності за ці гасла, якщо вони чітко відмежувалися від таких поглядів і оприлюднили їх лише для інформування громадськості про расизм як актуальну та активно обговорювану соціальну проблему.